Мисливиця.

 

За жіночим ти полюєш щастям.
Та все вистежуєш чоловіків.
Й постійно у поривах пожадання.
Шукаєш жертву. Я завжди один.
 
Не хочу стати я твоїм трофеєм.
В капкан потрапити, твоєї любові.
Я звик, щоб серце співало хореєм.
Щоб адреналін грав у крові.
 
За жіночим ти полюєш щастям.
Випила чашу вже до дна.
У свої прикрощі й негоди
Все ж прокидаєшся сама.
 
Дмитро Дідківський.
22.01. 2008 рік, місто Тернопіль

УКРАДЕНА ВЕСНА

 

24 травня, відвідав презентацію книги Марії Дорощук «Украдена весна». Просто неймовірні враження. Дуже талановиті вірші та дуже талановите і водночас щире виконання. Під час презентації, не було жодного вірша який би не проник десь до самої глибини душі. Прочитавши весь збірник, теж не знайшов жодного вірша, який би залишив мене байдужим. Всі вірші Марії, сповнені любов'ю до рідного краю та любов'ю до ближніх. Пронизані смутком за «украденою весною» і водночас вселяють впевненість у перемогу українського народу. Творіть, Маріє Миколаївна, «Украдена весна» обов'язково повернеться і буде її ім'я — ПЕРЕМОГА.

Іграшка.

 

На підлозі зламана іграшка,
Що ти, погравши зламала.
Навіщо так було жорстоко,
Ти ж про неї так мріяла.
 
Іграшки хоч не живі,
Але також, як люди страждають.
І плачуть їх очі плюшеві,
Коли їх зламавши кидають.

Боже, Ти знову слово дав.

 

Боже.
Ти знову слово дав,
Щоб я його вилив на папері.
Я вкотре в руки 
Чистий аркуш взяв.
В поезію, відчиняю двері.
Ти слово дав,
А я у відповідь вірші,
Дарую друзям,
Щоб повідали вони,
Що люди всі Твій храм.
Не можна там смітити.
Там чисто має бути.
Це віршах до них пишу,
І щоб самому не забути.
Хоч я й сам, часом грішу.
Прости мене. Тебе прошу.
Молюся. Каюся. Благаю.

Знаю, був я трішки не правий.

 

Знаю, був я трішки не правий.
І навіщо тепер слова.
Хочу лиш, щоб ти знала,
Ти, в мене, на вік одна.
Якщо схочеш – пробачиш.
Якщо ні, не скажу — прощай.
Я безмежно тебе кохаю.
Ти про це, не забувай...
Чорним круком, розлука прийшла.
Зустріч, ластівка нам принесе.
Як спраглий до джерела.
Так і я, спішу до тебе.
Йшов. Ти на зустріч мені йшла.
- я не сердилася на тебе –
І тихенько мене обняла.
19 травня 2008 рік.

Зведи мене, до запаморочення.

 

Зведи мене,
До запаморочення.
До напівтемряви,
До пів пустоти.
Щоб кожен ранок,
Я на завжди пам'ятав.
Серце співало, щоб
І завжди в ранці,
Лиш тобі одній
Я квіти дарував.
Квіти оранжерей,
Клумб, лісів, полів.
Скільки років
Зі мною ти повінчана.
Йди, до мене.
І пристрасть не жалій.
 
Дмитро Дідківський.
13.08.08.

Христос воскрес! Воістину воскрес!