ЗНАЮ У НАС КРИТИКА НЕ В МОДІ.

 

Знаю у нас критика не в моді.
Буде за що, то першим, заспіваю вам оди.
Сиджу. Як тяжко підібрати тон.
І знову од нема. Пишу фейлетон.

Знаєш кохана, як творяться вірші?

 Знаєш кохана, як творяться вірші?
Чисто на тілі, й нема бруду на душі.
Коли в грудях серце надривається.
І головне, щоб муза не сказала: - ні
 
Спішу писати, пропускаю крапки, коми.
І часто поспіхом перекручую слова.
Спішу писати, посміхаюсь долі.
Надіюсь, що муза скаже: - да ...
 
А в чашці давно холодна кава.
І кіт кудись за мишею побіг.
Муза прозору кофту надягала,
Щоб перед нею встояти не зміг.

І навіть плакала зима.

 Віталію Конотовському і всім землякам,
які здобули вічне життя в бою.

 
І навіть плакала зима,
Солдата привезли додому.
За Україну, він віддав життя,
Її ж, не віддав нікому.

Рядками тихо плачуть книжки.

На згадку про Володю Петренка.
 
Рядками тихо плачуть книжки.
Траур в бібліотечній царині.
Їх Філа, їх Володю,
З війни привезли на щиті.
 
Й валторна мовчить в зажурі,
Твій ніжний подих спомина.
На перших нотах обірвала,
Мелодію життя, війна.

ЗАДУМАВСЯ…

Задумався.  Холодний в чашці чай.
Дзвінок. У слухавці чарівний голос мами:
- Синку, ти на гостину приїжджай.
Візьми дітей, я скучила за вами.
 
Щодня,  я чую голос ваш,
Але вас всіх так  хочеться обняти.
Невже, я такий черствий, як Кайдаш.
І я прозрів. Так от що таке мати.
 
Ми часто кудись біжимо
Й до тих хто дав життя
Зайти ми не встигаємо.
Багатство все земне то марнота.
За матерів своїх, дружин і діточок.
Нічого ціннішого в житті не маємо.

 

З ПІСНІ СЛІВ НЕ ВИКИНЕШ.

 

Говорять, з пісні слів не викинеш.

Значить й не потрібно додавати.
Текст автора це вам не спирт,
Щоб його водою розбавляти.

З ОДНОГО ФУЖЕРУ.

 

Не судилося нам разом бути.
Такі вже в нас долі.
Нам тепер у різні вікна.
Світить місяць й зорі.
     
     Все що було,
     Все пройшло.
     Нам з тобою
     З одного фужеру.
     Вже ніколи
     Не пити вино.

Журба та темрява огорнули Україну.

 

Журба та темрява огорнули Україну.
Нам яму риють наче могилу.
В нас з «копачами» боротьба запекла.
Вони загнати хочуть нас до пекла.
Але у Рай веде наша дорога,
А там де Рай – там Бог і перемога!
А «копачі» завзято так копали –
У свої ями самі та й попали.
А Україна була, є, та буде!
У бою плекаймо перемогу люди!

Є професія така.

Є професія така, серед дівок, продажних.
Вони за гроші, себе продавати раді.
Їх називають повії,
В народі кажуть просто бляді.
 
Проте не від цих блядей у нас життя немає.
Але від тих, хто за війну, свої статки прибавляє,
Від тих хто з ними в долі, на ціни очі затуляє.
І ще від тих, хто оди їм співає.
 
Не тим ганьба, що стоять на автостраді.
А тим, що люблять  «жопу полизати» владі.
Одних осуджують, інші не в заваді.
Але чомусь одні та другі товстозаді.
 
Кричу ганьба. Сідаю в автівку.
По автостраді мчу. Побачив гарну дівку.
Гальмую. Може підвести?
Сідає. Є ще шанс спасти.

 

ЖИТТЯ.

Життя.
Живи не дрімай.
Після життя смерть.
Хто в пекло хто в рай.
Сам свій шлях обирай.

                                                       1998 рік.

 

ГРАБЛІ.

Що Ви все біситесь
У своїй Верховній Хаті?
Як Ви там кличете себе?
Ах, так – депутати.
 
Якщо депутати,
То поводьтесь гідно.
А то дивитися на вас
Давно огидно.
 
Депутат – представник свого народу,
Дивлюсь на вас – країна ми уродів.
На нас – лохів, що вас таких обираємо,
І кожен раз на ті кляті граблі наступаємо.
 
Прийде час, у вас ті граблі відберуть.
І лиш без ваших них, люди заживуть.
Але в народу граблі є й для вас.
Ще побісіться. Всьому є свій час.

Ніколи не був під конвоєм.

 

Ніколи не був під конвоєм.
Ніколи не бігав в табуні.
Від срібла й тюрми не зарікався.
Не шукав істину в вині.
Життя не витрачаю на дурниці.
Багатство у друзях накопичую.
Замість мільйонів, ловлю синиці.
І лиш тебе одну люблю.

ДОЩ ІДЕ В СТАКАН.

Дощ іде в стакан.
І з пляшки вина.
Люди всі сплять.
Ніч.
В завтра вранці вставати.
Кому в п’ять,
Кому в шість,
Кому в сім.
А мене манить у другі світи.
В далечінь.
Пора зайнятися своїм
Ділом.
Досить крейдою вже малювати.
Пора знайти в житті своє місце.
Час пензлі у руки брати.
    
                1998 рік.

 

На могилі діда.

 

Роздуми на могилі дідо, який гнав фашистів з української землі в часи ІІ світової війни.
 
Дідусю, пробач, твою могилку осквернили.
- Ми не брати. – не даром, так казав колись, про них Тарас.
Внуки тих, що з тобою «Катюшею» фріців били,
Тепер «Градом» луплять вже по нас.
 
Та як і ви, ми воювати вміємо. І лиш до перемоги.
Їм нашої звитяги та земельки не відняти.
Ніколи, з ними вже не буде, спільної дороги.
В боях вчимо ми, посіпак нас поважати.

ДИВНІ ШПАКИ.

 

Ох і дивні ці шпаки.
На вулиці дощ періщить.
А він, щоб небо крилами
Не забруднити - 
В калюжі грається
І пір’я чистить.

Зустріч з поезією.

23 березня 2024 рік. Під час зустрічі творчого об'єднання "Посвіт".

фото. Володимир Канюка.

 

ГУМОРОМ ПО КАНДИДАТАМ.

 

Кандидат в нардепи по російські
Чомусь розмовляє.
Знехтував він рідну мову,
А може й не знає.

Життя нам солодке,
Й гарне обіцяє.
А в мріях Тризуба
Орлу продає.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ.

Смерть ГЕРОЇВ всім вкаже шлях.
Єдиний, що веде до перемоги.
Запам'ятай кате – можна вбити нас.
Та  вже ніхто не витре нами ноги.
Бо всі кого ти вбив
З небес говорять нам:
Вся слава нації!
Смерть ворогам!

 

(с) Дмитро Дідківський
22 лютого 2014

 

День українського добровольця.

 Сьогодні, 14 березня, День українського добровольця - вірних синів і доньок України, які за покликом серця стали на захист рідної держави.

Вітаю всіх причетних. Хай Господь оберігає вас та все українське військо.

Вибачайте, білого нема.

 Запамятайте вороги. В нас нема білого прапору. Маємо синьо - жовтий.

Наш стяг - символ нашої боротьби. Наш стяг - символ нашої Перемоги. Під синьо-жовтим, ми здобули Незалежність у 1918. Відновили її  у 1991. Виборюємо тепер. 

Господи, бережи наших воїнів і весь український нарід.

День державного гімну України.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці.

 

Неділя. Молимось за тих хто в бою.

 

Неділя. Молимось за наше військо.

Всемогутній Боже, бережи наших воїнів, які боронять від московитів рідну Україну. Будь з ними в бою і даруй нам перемогу. Також Всемилостивий Боже зціли наших воїнів, які мають поранення. Зміцни всіх хто в полоні. Віднайди всіх зниклих безвісти.

Також молись за всіх наших медиків. За всіх наших волонтерів та за всіх хто через них допомагає ЗСУ.

Молимось за всіх жінок та дітей, які із за війни перебувають за межами своїх рідних домівок,

Молимось за весь український нарід та всіх хто нас підтримує в цій війні. Будь з нами з усіма та тримай під своєю опікою. Отче Небесний, Ти є Богом миру і завжди на боці правди. Справедливий Боже, розпороши країну, яка розпочала війну та всіх тих хто цю війну підтримує. Благаємо Тебе ради Твого улюбленого Сина, Нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Амінь.

ШЕВЧЕНКА ЧИТАЄМО - ЗСУ ДОПОМАГАЄМО

 

9 березня, разом з посвітянами, взяв участь у щорічних читаннях віршів  Тараса Григоровича Шевченка. Цього року захід проходив під гаслом "Шевченка читаємо — ЗСУ допомагаємо". Бо саме, вшановуючи Тараса Григоровича, хотіли привернути увагу громадськості, до зборів які проводять волонтери для потреб ЗСУ.

Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
"Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув

ВСІ ПРО ВІРНІСТЬ ТВЕРДЯТЬ ЛЕБЕДИНУ

Всі про вірність твердять лебедину,
Мені ж хочеться впитись людською,
Щоб з першого погляду, 
До останнього подиху,
По життю йти разом з тобою.
Щоб не для нас та зміїна спокуса,
Що ніби кличе в Едемські часи,
Де теорія забороненого плоду:
Бачиш яблучко? - візьми надкуси.
Я кусав і кусав до оскоми.
То було все до тебе й дарма.
То у реченні, були лише коми,
Крапка в повісті моїй, ти сама.
Всі про вірність твердять лебедину.
Знаю, є вірність людська:
Дві душі — два поранені крила,
Що з землі нас несуть в Небеса.
  

       11 серпня 2020 рік.

 

На презентації книги Наталії Єфименко.

14 лютого 2020 рік. На презентації книги Наталії Єфименко читаю її вірш "Мій рідний Малин".

 

Виший кохана вишиванки

Виший кохана чорну сорочку.
Йде війна, я в ній у бій піду,
І якщо від кулі ворожої загину,
То у ній до Бога поспішу.
 
Виший кохана білу сороченьку.
Я її в наплічник покладу.
Вороженьків лютих усіх положу.
У свати, до тебе, в ній прийду.
 
Виший кохана дві сорочки -
Я не знаю на перед своїх доріг.
Буде для твого отамана,
Тут і Там, надійний оберіг.
 
Виший кохана дві сорочки.

Не гояться рани Майдану.

Не гояться рани Майдану.

Вже котрий рік, вони все кровоточать.

Ті, хто розстрілював Небесну сотню,

Кожному вже й з нас, ножі, у спину точать.

На "фені"

Знаєш мову і «язик»,
Ти лише у темі.
Що б із вовками
У долі бути,
Рубають на "фені".

 

Запам'ятайте. Перемогу не чекають.

 

Запам'ятайте. Перемогу не чекають.
Чекають московитів «ждуни»,
А перемогу в боях здобувають,
Найкращі в Неньки, дочки та сини.

ДУМКИ В ДОЩ

 

Дощ.
Немов сльози.
Покриває обличчя землі.
Осінь.
Хустинкою жовтих листочків
Їх витирає.
Юність.

ВОЖДЬ ДУШУ ДИЯВОЛУ ПРОДАВ

 

Вождь душу дияволу продав,
Коли до влади йшов.
Й на червоному прапорі його
Невинна наша кров.

Кров мого народу.

Нас все життя на обмані.
На брехні навчали.
І брехню ту чомусь
Правдою назвали.

В ЧАСИ КОЛИ ДО ЄВРОПИ

 

В часи коли до Європи вікна прорубали.

Богданко, взяв і відчинив в "расєю" «двєрь».

Вони свій говір нам «подарували»

Від тоді в нас не «зараз», а «тєпєрь».

 

Відтоді старші, меншими ставали.

Жили у віддаленій задній печері.

Були й такі — свого не забували.

Кричали — Протяг. Час закрити двері…

В КАРАНТИН

 

Всі одягнули маски,

А я у балаклаві,

Вийшов на вулицю

Купити квіти Клаві.

 

Забіг в обмінник

Бакси помінять.

Дали просто так.

Не карантин,

А просто благодать.

Невже я з Мавкою живу

 

В дитинстві бігав

Я, по полю житньому.

Збирав волошки.

Шукав Мавку польову.

Виріс. Знайшов волошки,

В очах своєї дружини.

Невже я з Мавкою живу.

В байдужого не болить душа

В байдужого не болить душа.
В ледачого нема мозолів,
Вони будуть їсти й черствий хліб,
Але в неволі.
Не будь байдужим, не лінуйсь -
Борись за Неньку й кращу долю.
Байдужість й лінь, від них пильнуйсь,
Вони весь час водили нас по колу.
 
За Україну болить моя душа.
Не відчуваю рук, не те що мозолів.
Хочете, друзі їсти свіжий хліб.
Тримаймо стрій. І здобуваймо волю.
 
За Україну болить моя душа.

 

БІЛИЙ І ЧОРНИЙ КОЛІР

 

Люди йдуть в ніч.
Відходять в інші світи.
Ніч темна, смерть біла.
Лише два кольори.
Білий і чорний колір,
Символи зла й доброти.
Білий і чорний колір,
Різні два береги.
Я не знаю навіщо,
Але люблю чорний колір
І як світить в ночі зоря.
Я люблю правду,
А вона завжди зла.

БИЛЛЯ З МОГО ДИТИНСТВА

 Чорний крук розносить
Атомний пил.
Зійшла над рікою 
Зірка Полин
- Це що казка?
- На жаль страшне билля,
З мого дитинства,
Неподалік від Чорнобиля.

А ВІН БУВ ІЗ НАШИХ ІЗ ДРЕВЛЯН

 

В дни, когда все устои уродские
Превращались под силою в прах,
В Риме жили евреи Высоцкие,
Неизвестные в высших кругах.

В. С. Висоцкий

 А ВІН БУВ ІЗ НАШИХ ІЗ ДРЕВЛЯН

А він був із наших, із древлян. 
З Житомира чарівна Дебора.
Семена в Києві родила 
А він нам 
На світ дунув, відомого актора.

А ВАША ГАЛЯ БАЛУВАНА.

 Вона мені на вухо шепотіла -

 В тебе великий,

 Та, ще більшого, моє бажає тіло.

 Не розгубися я після тих слів,

 Узяв і до конюшні, я її відвів.

 Ось так загнав я свого коня.

 Та Галя дійсно ненаситною була.

ПАРАЛЕЛІ. Згадуючи Володю Петренка

 

Друзі! В період 20-30 років минулого століття, червона, більшовицька чума, з північних боліт, яка окупувала молоду на той час УНР, в першу чергу знищувала талановиту молодь, яка творила в галузях літератури, мистецтва, музики. Вони усвідомлювали, що знищуючи цвіт нації, вони знищують майбутнє

Згадуючи С. Хмару

Пригадалися з часів буремної молодості, акції на підтримку Степана Хмари, коли злочинний режим, його запроторив до Лук'янівського СІЗО.

Та випадок у Криму, коли у маленькому містечку спілкуючись з кримськими татарами ті пригостили шашликом. На запитання "за що?" почув відповідь "за те що українець, а був би Степаном Хмарою, то на твою честь засмажили б цілу вівцю".

Спочивайте з миром Степан Ількович. Українці та кримські татари вас любили. А десь на Небесному банкеті наразі смажиться для вас ягня. Вічна пам'ять!

 

25 років як Юди зрадили Чорновола.

 

19 лютого, минуло 25 років, як сучасні Юди, зрадили лідера НРУ В'ячеслава Максимовича Чорновола.

Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав "вердикт" про недовіру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракції Руху. Називав поіменно вершителів цього акту. Зрадників було 30 з 48 депутатів Рухівців. Очевидці говорять, що коли Черняк зачитував "вердикт" згадуючи поіменно всіх зрадників, то в той час комуняки реготали, а В'ячеслав Максимович навіть не опустив голову, а дивився прямо в очі зраднику — черв'яку (Черняку).

Символ вільних людей.

 Від Володимира до наших днів, єдиний герб вільних людей вільної країни.