Іграшка.

 

На підлозі зламана іграшка,
Що ти, погравши зламала.
Навіщо так було жорстоко,
Ти ж про неї так мріяла.
 
Іграшки хоч не живі,
Але також, як люди страждають.
І плачуть їх очі плюшеві,
Коли їх зламавши кидають.
 
Дівчата потім виростають.
І згадуючи свого
Ведмедика — плюшку,
На почуттях чоловіків грають…
 
Не треба. Рідненькі. Стривайте.
На почуттях не грають.
Чоловіки, не можуть плакати.
Мовчки вони страждають…
 
Я підніму ведмежатко,
Пришию відірвану лапку.
Може й мені хтось пришиє,
На душу плюшеву латку.
 
   Дмитро Дідківський.
   10 травня 2008 року.