Повернення того, що пішов в осінь.

Золоте листя,
Шарудить під ногами.
По алеї йду,
Нікуди, я не спішу.
Все дивлюсь зорепад.
Жаль, не всі його бачать.
На небі хмари,
Показати його не спішать.

Журба срібною кулею.

 

Журба.
Срібною кулею,
Шкряботить
Біля скроні.
Сумно.
Ідучи, йду.
Не скажу — прощавай.

СОНЦЕ СВІТИТЬ НЕ ТАК.

 

В день, сонце світить не так.
В ночі, хмара місяць ховає.
Тому що, зі мною поруч,
Тебе не має.
Ми з тобою розлучились,
В той морозний день січня.
Все пройде, що проходить,
Тільки істина вічна.

СОН ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ.

 

Сон довжиною в життя.
За життям криється смерть.
Сон із життя в смерть.
Не встигнеш і оглянутися.
Сон із життя в смерть.
Потрібно вже і проснутися.
      
             1998 рік.

Сліпий фотограф.

 

Сліпий фотограф
Фільмує модель.
Різкість наводить
На дотик.
Знімок гарний в журналі буде.
І у моделі животик.
 
Говорять мистецтво
Потребує жертв.
Що не зробиш для
Гарного знімка.
 
Якщо ти фотограф.
І бачиш гарну дівку.
Швидше мистецтво твори.
Скоріше фільмуй.
Та лиш не засвічуй ти плівку.

СИДЖУ, ЧИТАЮ СТАШУКА.

 

На згадку про Неминучого.
 
Вечір.
Сиджу, читаю Сташука.
У склянці чай, а мозок відповідь шукає:
Чи будуть його вірші вічно жити?
Чи в склянці чай, може забродити?

Про крука й солов’я.

 

Ніколи крук не переспіває солов'я.
В садах зелених немає місця круку.
То у птахів, а ось з людьми біда.
Беруть постійно крука на поруку.

Потоне чи згорить?

 

Москва згорить або потоне -
Навіть в тиранів вбір є.
Та лише чаша – поразки
Її уже не обмине.

ОДА ЛІКВІДАТОРАМ.

 

Тим, хто врятував світ.
Мирним атомом,
У людей опромінена, 
Кожна кісточка,
Кожна кліточка -
Мовчазливо,
Як свічка,

СЕРЦЕ.

 

Серце в тебе,
Як троянди квіти.
Що кохання у світі є,
Йому не зрозуміти.
7 грудня 1997 рік.

РІДНА МОВА МОЯ СОЛОВ’ЇНА.

 

Рідна мова моя солов'їна.
Ти німою не будь.
Не мовчи. Говори.
На шпальтах газет.
Телебаченні. На зупинках.
В метро. У житті та в кіно.
І у мене в душі,
будь рідненька завжди.

РАНКОВИМИ РОСАМИ.

 

У дитинстві,
По траві, з ранковими росами,
Я ходив,
Ноженятами босими.
Та косили роки
Ту траву косами.
Вже дитинства трави — роки
Давно скошені.

Скажи. Навіщо, фату надягла.

 

Скажи. Навіщо, фату надягла.
Не міняють на срібло кохання.
Багато масок в древнього ремесла.
Ти не перша така і не остання.
 
Дякувати Богу, є й інші,
Що вміють по справжньому кохати.
І лише їм, поети, присвячують вірші,
Й можуть своїми єдиними назвати.
 
Дякую Богу, в мене така вже є.

Пуд солі вже з’їли...

 

Пуд солі вже з’їли
Та не пізнали,
Й до цього часу
Ми один одного,
Хоч розпізнав я тебе
З першим ковточком кави.

ПРОЛІСКАМИ БІЛИМИ.

 

Щоб не обморозила,
Весна босих ніг,
Пролісками білими -
Розтає сніг.
Пролісками білими,
Йде до нас весна.
Дівчина – панянка:
Ніжна, чарівна.
Пролісками білими
Йде до нас весна.
 
25 березня 2018 рік.

ПРО ЮДУ Й РОЗБІЙНИКА.

 

Серед друзів, Юду шукати не буду.
Час покаже, хто насправді ким є.
На Голгофі своїй, я розбишаку зустріну.
Він замість підніжки, підставить плече.
А коли час прийде — перед Всевишній предстану.
Я за Юду спасибі скажу Йому.
Юда зрадник — у шкурі овечій, зі зграї вовків.
Та без нього самого та його зради,
Я розбишаку свого нізащо б не зустрів.
Часто в виборі друзів я так помилявся,
Та одне у цьому світі все ж зрозумів -

ПРИТЧА ПРО ЗАЗДРІСТЬ.

 

Якщо чужі здобутки мучать тебе.
Й себе бачиш - високим ти жирафом.
Своє жабенятко з грудей відпусти,
Бо виросте великим голіафом.

По цьому.

 

Я не по» етому». Я по цьому.
Не зви поетом, а зви поцьомом.
Та спершу віршів моїх скуштуй.
А потім тепло обійми та поцілуй.
А хочеш. Візьму, до себе в музи.
Вірші гарні будуть в нас і карапузи.

Новорічна катавасія.

Попутала природа пори року.
На Новий рік – йде тогорічний дощ.
На столі Олів'є, та маю мороку.
Душа і тіло просить - щавлевий борщ.

 

ПОМИЛИВСЯ!?

 

Я думав, вона йде по воді.
Вірив, що в неї ростуть крила.
Пригледівся. О лишенько мені.
Вона на мітлі полетіла.

ПОДИВІТЬСЯ ЯК РВУТЬСЯ КАЙДАНИ.

 

Подивіться як рвуться кайдани.
Надоїло в рабстві нам жити.
На нас рухаються танки.
Тільки нас вже не зупинити.

Хай наші сили не рівні.
Нас нічим вже не залякати.
За ВОЛЮ і НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
До кінця нам потрібно стояти.

ПІД КОНВОЄМ.

 

Із суду вели під конвоєм.
Біля паркану стояла дівчина моя.
Мене проститися з нею не пустили.
І по її щоці бігла сльоза.
       
Конвою, лютий, дай мені хвилину.
Я маю їй дещо сказати.
З нею нас навіки розлучили.
Адже мене повинні розстріляти.

Перекую.

 

По війні, на орало,
Перекую, свого меча.
А поки, війна триває,
На кулі, перековую слова.

Перекую слова на кулі.

 

Перекую слова на кулі –
В моїй країні йде війна.
Затихли у садах зозулі
Сунуть московські племена.
 
Хлопців, що ще учора,
ростили хліб в мирнім житі,
Під заупокійного Омофора
Несуть героєм на щиті.
 
Ми 30 літ землю пахали,
Оралом зробленим з меча.
Хіба з історії не знали?
Маємо сусіда палача.

ПЕРЕД ДЗЕРКАЛОМ.

 

Перед дзеркалом зморшки не рахую.
І не шукаю сиву волосину.
Стою. Дивлюсь. Й тихесенько міркую.
Хочу почути лиш відповідь єдину.
 
Скажи дзеркало,
Про мене, ж ти, знаєш все,
Й без фальші, без обману,
Сприймаєш таким, яким я є…

ПАРТІЯ В ШАХИ.

 

Я долю не обходив і не об’їжджав.
Сидів під грушею і з нею в шахи грав.
Життя швидке, як в річці течія.
Сидимо. Граємо. І знову нічия.

Пародія на себе, або хто я такий?

 

Хто я такий?
Може «шансоньє» або «блатняк».
А може «блататай» чи «блататуй».
Чую, мені вже кричать:
- Хлопче ти словами не балуй.
Може простий поет,
Адже таки пишу вірші.
А може, бард,
Адже хриплю їх під гітару.
Хто я такий?
Вже спитав у всіх «святих».
Зараз біжу запитати ще їх «маму».
Хто я такий?
Як багато ярликів.
Як не ярлик, то слово
Чомусь дуже гадське.
Ще хочу сказати дякую
Французам я.
За «їхній (російський) шансон»,
Й за їх«Радянське шампанське».

Пані, я дарую вірші.

 

Пані, я дарую вірші,
А іноді, рози.
В мене ж вганяються шипи,
Від повсякчасної прози.
Чим більше людина любить,
Тим більше й страждає.
Адже даючи людям світло
І свічка догоряє.
Вічним вогнем в ночі,
Моє кохання не вщухає.
Всі почуття, перетворюю в вірші.
Пишу вірші. І все душа ридає.
 
              10 травня 2008 рік.

ПАВУТИНА.

 

Зажурилась рідна мати.
Ненька Україна.
Заплутала у свої сіті.
Її павутина.
Павутина та червона.
Форму зірки має.
За неї українець,
Окрім лиха,
Нічого не має.

ОБІЦЯНКА ЦЯЦЯНКА.

 

Життя солодке обіцяв,
Як рошенівські цукерки.
Але не Джин, він,
А чорт із табакерки.

НІЧКА НА ДВОРІ.

 

Нічка на дворі.
Десь по степу бігає кінь.
На небі танцюють зорі.
Мені спати як завжди лінь.
Чумацьким шляхом
В мріях своїх піду.
В далечінь.
А десь по степу,
З вітром на перегонки,
Бігає кінь.
Я люблю ніч.
По сузір'ях її в мріях блукаю.
Десь за темрявою криється таємниця.
Я її відшукаю.
         1998 рік.

НЕ ПЛАЧ ІРЕН.

 

Тривога. Бомблять. Звук сирен.
Під міст сховались і старі, і діти.
Вороже, йди за кораблем, це наш Ірпінь,
Й чекай у лігві своїм, звук нашої трембіти.
Ми вистоїмо. Не плач Ірен.
Не нам у пеклі, а ворогу горіти.
Сурми до бою. Не чути вже сирен,
А десь на болотах тихенько чути звук трембіти.
Ми переможемо. Не плач Ірен.

НЕВЗАЄМНЕ КОХАННЯ.

 

НЕВЗАЄМНЕ КОХАННЯ.
 
В невзаємній любові,
Вірші читаєш
І квіти даруєш,
У відповідь лише
Грубощі чуєш.

В невзаємній любові.

Усі шляхи ведуть у Рим...

 

«Я дорога, і правда, і життя» /Івана 14:6/.
 
Усі шляхи ведуть у Рим.
І лиш один веде до Бога.
Як тяжко буває нам часом,
Знайти, де правильна дорога.
Та, що веде на Небеса,

НЕ ШУКАЙТЕ ІСТИНУ В ВИНІ.

 

Не шукайте істину в вині.
Ліпше в гори йти,
Ніж скочуватись в низ.
Всі хто шукав, давно лежать в труні.
Шукали істину вони,
А їх усіх, знайшов алкоголізм.

НЕ ХОВАЙТЕ СВІТЛО.

НЕ ХОВАЙТЕ СВІТЛО.
 
Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. (Євангелія від Матвія 5: 14 – 16).
 
 
Свічка й без свічника горить.
Свічник без свічки пилом припадає.
Хтось витер пил. Він гарно так блищить.
Та без світла, сенс він, свій втрачає.

Не фарисействуйте.

 

Не фарисействуйте,
Шукаючи, в моєму оці, ви пилинку.
Краще вийміть зі свого колоду,
Бо лише за хвилинку,
Виведе вас Бог, на чисту воду.
Він знає все, про мене. І про вас.
Не знаю як ви, а я знаю Бога.
Я йду стежинкою до Нього.
Ну, а ви, задумайтесь,
Куди, веде ваша дорога?
Він знає все, про мене
І про кожного із нас.

НЕ СУМУЙ.

 

Не сумуй дівчино,
Скоро смуток твій пройде.
На ніч сонце зайшло,
В ранці знову зійде.

       1998 рік.

НЕ САМУРАЙ.

 

У самурая було два мечі.
В мене є, ще гостріша зброя.
Мої мечі – слова мої:
Один, я закопав, - писав на «язику»,
А інший, гострий меч, -
То моя рідна мова.
Колись я,  народився козаком -
І міцно шаблю у руках тримаю.
Я маю в небі свого журавля.
Синичку, що в руці відпускаю.

Не можна, щоб мовчали солов'ї.

 

Не можна, щоб мовчали солов'ї.
Не гоже, щоб в садах співали круки.
Вам, — Какая разніца.
Мені, різниця є.
Візьму свою мову на поруки.
І виполю суржику бур'ян.
Вогнем очищу все від діалекту.
Огорну кожне слово у сап'ян.
Вертаючи його від плюсквамперфекта.
І знову, в садах, заспівають солов'ї.
Не гоже, щоб там співали круки.

НЕ КРИВДИТЬ ЖУРНАЛІСТІВ.

 

Всім "читачам", не завжди любим,
Вже давно знати пора -
Чим дужче тиснуть, то тим гостріше слово
Виходить в журналістів з під пера.
            25 грудня 2013 р.

НЕ ЗНАЮТЬ МЕЖ ВІРШІ.

 

Не знають меж вірші.
І їх не спиниш на дорозі.
Поети захистять світ.
Коли політики не в змозі.

     1998 рік.

НЕ ГУБІТЬ ЛІС.

 

Нищать ліс.
Я гину разом з ним.
Колись разом з ним
Я відроджуся.
Та, поки сили є,
Поки живу,
За кожне деревце
Я поборюся.
І уві сні
Я птахом пролечу
Над лісом,
Якого вже не має,
У лісорубів
Сокири відберу.
Тут ліс росте
І хай йому рости
Ніхто не заважає.
Тут ліс живе.
Живу разом з ним.
Допоки ліс росте –
Моя душа співає.

ДУМКИ ПЕРЕД БОЄМ.

 

Вас «браття» у полон брать я не буду.

В полон терористів не беруть.
І цю війну ніколи не забуду.
Віднині вас фашистами всі звуть.
Ви лаптями прийшли топтати землю
Та прийме вас усіх родючий ґрунт.
А ваші матері "подякують" хай Кремлю
І хай ніколи вже чекістам не дають.
Раз вже прийшли до нас ордою,
Ми стрій тримаємо і приймаємо цей бій.
Та знайте, наша кров для вас стала смолою,
Нас виграти вороже навіть і не мрій.
Ми діти Сонця, а ви орки зла.
І щоб до нас не лізла більш сволота,
Ми переможемо й переможною ходою
Підемо й висушимо московські болота.
А поки в бій. За нами перемога!

Приснилося. Закінчилась війна.

 

Приснилося. Закінчилась війна.
З фронту, додому, вертаюся – дорога,
Як до гнізда свого, крилатий птах,
Спішу  до рідного порогу.
Й лиш одне слово – Перемога,
В кожного у серці  й на вустах.

НЕ ЗНАЮ СКІЛЬКИ.

 

Не знаю скільки
Господь відміряв літ
І скільки диявол хоче скоротити.
Хтось дуже хоче,
Щоб я бився,
Як риба, та об лід.
Та я вільний птах.
І вище хмар,
З орлом, звик парити.
 
Поки я з Богом. Навіть коли впав -
Знов підіймаюсь. Мій політ нормальний.
Господь, мені крила розправляв.
Хоч диявол вже – стоп – кричав,
І вже давав свисток фінальний.
 
Ні, не по мені ще, чути дзвін…

НАВІЩО АНГЕЛАМ КРИЛА.

Навіщо ангелам крила?
Й без крил вони вміють літати.
Не маючи власного тіла,
Будь-яке можуть прийняти.
Навіщо ангелам крила?
Та щоб нас людей захищати.
Коли хтось стромляє в нас ніж, або вила,
Вони беруться нас прикривати.
 
Коли я когось захищаю,
Чи роблю якусь гарну дію.
То не моя заслуга,
Без ангела так не вмію.
Дякую вам за опіку -
Життя мого ви вітрила.
До закінчення віку,
Хай не болять ваші крила.

Душа.

 

Болить душа в скандального поета.
Хотів весни. Давно вже наступило літо.
Хотів дощів, на вулиці грози.
Просив віршів, в житті більше прози.
Болить душа, болі не ховаю.
Болить – значить живу я душу маю.
 
                 19.07.2008.

НА ПОЛЯНІ В ЛІСІ.

 На поляні в лісі

Вогнище палало.

Братів своїх й сестер

Воно зібрало.

Хочу вам сказати.
Перед тим, як вино пити.
Давайте у мирі
І в злагоді жити.

НА БЕРЕЗІ ІРШІ.

На березі Ірші пишу вірші.
Слова, на течії, римуються на хвилі.
Дід ловить рибу там у комиші.
Сидить коник в нього на брилі.
 
Дід зловить на пів кіло ляща.
Стою тихенько і чекаю.
А сам вже дописав вірша.
З термоса чай наливаю.